- Держава - це штучна людина: верховна влада - штучна душа,
виконавча й судова влада - суглоби, нагорода й покарання - нерви,
добробут усiх приватних осiб - сила, справедливість і закони -
штучний розум і воля, громадянський мир - здоров'я,
громадянська війна - смерть.
- Однакові пристрасті керують усіма людьми,
але об'єкти цих пристрастей різні, бо залежать
від індивідуального устрою людини і виховання.
Верховний правитель має осягнути в самомі собі
весь людський рід, а не тільки окрему людину.
- Думка - це привид/мара об'єкта ззовні нас.
Відчуття - початок усiх думок.
Відчуття - вiдбувається внаслiдок того,
що зовнішнє тіло здійснює тиск на
відповідний орган чуття людини.
Уява - ослаблене часом або простором відчуття.
Пам'ять - застаріле відчуття.
- Все, що ми розуміємо, спочатку було сприйнято
нами у відчутті. Що ми не відчували, те не здатні
помислити.
- Теперішній час - це буття в природі,
минулий - буття в пам'яті,
але в майбутньому немає буття,
це фікція розуму, що подумки застосовує
наслідки минулих дій до передбачення майбутніх результатів.
Наприклад: завбачливий/"благоразумный" - це
той, хто має найбільше досвіда в данній сфері,
розуміє певнi знаки - відношення наступної
події до попередньої і навпаки.
- Зловживання мовою - це завдання нею
болю/шкоди іншiй людинi.
- Справедливий - той, хто в свoix діях
додержується законів своєї країни.
- Істина й неправда - атрибути мовлення людини,
а не атрибути речей.
Істина - правильна розстановка імен
в наших твердженнях. Людина має пам'ятати,
що означає ім'я, яким вона користується.
Отже, геометрія - єдина наука,
де все правильно починається з визначення термінів.
Тому кожний читач має перевіряти
і виправляти визначення авторів,
а не покалдатись на їх авторитет.
- Категорії імен:
- матерія;
- якість матерiї - наприклад: довга, гаряча;
- властивості нашого тіла,
що сприймає об'єкт, а ми вже тодi міркуємо
над нашим сприйняттям його;
- імена того, що існує або не існує
в природi (ніщо, ніхто). Слова, що не мають
значення - це результат творчості схоластів.
- Розуміння - коли людина,
почувши мовлення, має ті думки, для позначення
яких ця промова i була призначена.
- Правильне "рассуждение" - це
результат складання й віднімання імен, договорів,
законів, ліній, фігур, чисел. Не може бути вневненостi
в правильностi кінцевого міркування/"рассуждения"
без впевнененостi в правильностi і поступовості
всiх проміжних міркувань/"рассуждений".
- Помилка - оманливе припущення
конкретного характеру, коли людина зробила
висновок з свого минулого досвіду щодо майбутнього
певної речi, спостерігаючи її, а так не сталось,
хоча й могло бути.
Абсурд - тверждення загального характеру,
яке у випадку його невірності не може бути представлене
як можливість. Це слова, при яких ми сприймаємо
тiльки звук. Наприклад: круглий чьотирикутник,
свободна воля.
Причини абсурдних висновків:
- відсутність метода - філософи не починають
свoї міркування з визначення імен,
якими вони користуються;
- імена тіл даються іх акциденціям
(випадковим, тимчасовим, незначним
властивостям) й навпаки - iмена акциденцiй
даються тiлам;
- імена акциденцій тіл, що знаходяться ззовні
нас, даються акциденціям нашого тіла;
- тавтологiя - "масло масляне";
- використання в науковiй мові замість точних
слів метафор "дорога йде", "приказка каже";
- "двусмысленные" слова;
- результати творчості схоластів - "пресуществление",
"гипостатический" - слова, що не мають значення.
- Здатність до наукового міркування досягається старанністю:
- правильним використанням імен;
- правильним методом просування вперед.
Наука - умовне знання закономірностей
й взаємозалежностей фактів. (Пам'ять, відчуття -
це тiльки абсолютне знання фактів)
- Кращий науковий авторитет - власний розум.
"Мнимая мудрость"(коли людина думає, що вона щось знає,
хоча насправдi це не так) - гірша за все - i є абсурдом.
Нерозважливо (безрассудно) - керуватись
загальними сентенціями, мудростями з книг,
святим письмом; коли не маєш наукового знання,
тоді краще (благоразумнее) - використовувати природну
властивість виносити суждення, керуючись власним
досвідом.
- Поняття "добро", "зло", "пусте" - використовуються
усіма відносно власних бажань і вподобань, а не існують
в самих речах по природi. В державi "добро" й "зло" -
це результат договору громадян, коли їх розсуждує арбітр,
якого вони всi вибрали і зробили його рішення правилом.
- Воля - останнє бажання при обмірковуванні,
що закінчується дією/відмовою від дії.
- Природний розум - надбання практики й
досвіда без метода i навчання.
- Могутність - це об'єднані сили:
коли маєш багато друзів, слуг.
Максимальна людська могутність -
складається з сил більшості людей,
об'єднаних угодою - і перенесена вона на 1 особистість -
фізичну чи громадян, яка користується усiма цими силами
за власною волею (це могутність держави)/ або в залежності
від волі кожного окремо (могутнiсть партії).
Репутація могутності є могутнiсть. Знання - невелика могутнiсть,
т.я. ззовні вони не проявляються, впізнати їх здатний тiльки
інший знаючий.
- Щастя - невпинний рух бажання від одного
до іншого об'єкта.
- Природна причина релігії - хвилювання щодо майбутнього.
Релігія 1-го виду: частина людської полiтики,
заснована на страхах і забобонах, мета - виконання
підданими обов'язків, що їх потребують земні царі ("язычники").
Релігія 2-го виду: божественна полiтика і відноситься
до підданих царства Божого: полiтика і громадянськi
закони - це частина релігії, духовна влада=світській.
- Всі зміни в релігії - йдуть від розпусти духовенства.
- Природний стан: вiйна всіх проти всіх,
немає справедливо/несправедливо, немає приватної власностi,
кожний має право на все.
- Природнє право - свобода дій кожного
для власного самозахисту.
- Свобода - відсутність зовнішніх перешкод,
які могли б забрати в людини владу робити те,
що вона бажає, але не можуть заважати використовувати
владу, залишену людині, відповідно до її розуму.
- Природний закон: припис, винайдений розумом,
що забороняє людинi робити те, що смертельно для її життя.
- Право - свобода робити/не робити щось,
закон визначає право, зобов'язує з цього щось одне.
*Гоббс часто плутає поняття "закон" i "право"*
- Основний природний закон:
- Потрібно шукати мир й слідувати йому;
- Зміст природного права: право захищати себе
всiма засобами.
2-й природний закон: людина відмовляється
від права на все - т.я. це необхідно в інтересах
миру й самозахисту.
Людина має такий ступінь свободи по відношенню
до інших людей, який вона допускає в інших
по відношенню до себе.
Мета зречення від права на все:
гарантія безпеки особистості.
Невідчужуване право: право на захист власного життя.
- Договір - взаємне перенесення прав.
Договір є акт волі і результат обмірковування.
Дарунок - одностороннє перенесення своїх прав
(безвозмездно).
- Передача права на мету містить передачу права на засоби.
- Договір, що зобов'язує мене не противитись
насиллю завжди (!) недійсний.
- 3-й природний закон: справедливість. Люди зобов'язані
виконувати укладену угоду. Несправедливість - порушення договору.
Справедливість і власність з'явились тiльки пiсля держави,
бо вони забезпечені публічною владою.
- Арифметична справедливість -
справедливість контрагента (виконує зобов'язання),
геометрична - справедливiсть Арбітра - це акт
визначення того, що є справедливим - воздає кожному
йому належне.
- Природнi закони незмінні і вічні:
9-й природний закон: всi люди від природи рівні.
11-й природний закон: неупережденість, якщо людина -
суддя в суперечці (це геометрична справедливiсть)
частина II. Про Державу
- Суверен - держава - єдина особа,
що їй шляхом взаємного договору множина людей
передала своє природне право робити все, для того,
щоб ця особа була взмозі використовувати силу й засоби всіх їх
так, як вирішить за необхідне для їх мира й захисту.
Кожний визнає себе відповідальним за те, щоб,
кожний підкорив свою волю і судження волі суверена.
*наприклад, Б. Спіноза - вказує пiдкорити тiльки волю*
- Суверен володіє верховною владою. 2 шляхи
досягнення верховної влади: 1) фізична сила або
2) добровільна згода людей підкоритись одному - державi,
заснована ця згода на встановленні таких принципiв:
- піддані не можуть змінити форму правління;
- суверен apriori не може порушити договір,
бо він його з підданими не укладав;
- піддані взяли на себе відповідальність за дії суверена,
тому не мають сенсу його засуджувати;
- будь-який суверен не піддається покаранню від підданих;
- суверен здiйснює цензуру слова: "В хорошем управлении
мнениями состоит хорошее управление действиями
людей с целью водворения среди них мира и согласия";
- суверен визначає права власності, податки, судові рішення,
війна та мир, радники, чиновники, нагорода й покарання - все
на свiй розсуд. Всi ці права неподільні і невідчужувані
від суверена;
- т.я. суверен - підданий тiльки Бога,
він має додержуватись природних законів,
порушити закон він може тiльки по відношенню до Бога,
не до підданих.
Обов'язки суверена:
- забезпечення безпеки і життєвого блага народа.
- просвітити народ щодо законів
- Три форми правління в залежності від суверена:
монархія, демократія, аристократія.
- Вибори нового суверена означають розпад держави,
повернення в стан вiйни, порушення договору, т.я. за ним
воля суверена - верховна.
Право визначення порядка наслідування належить суверену,
бо інакше воно належало б тому, хто за нього вищий -
а це неможливо.
- Свободна людина - та , якiй ніщо не перешкоджає
зробити бажене, т.я. вона по своїм фізичним і розумовим
здібностям взмозі зробити це.
Свободний той, хто за бажанням може стати свободним
(суверен).
- Свобода підданих: сумісна зі страхом і необхідністю:
- що не заборонено законом суверена,
те дозволено;
- свобода підданого сумісна
з необмеженою владою суверена;
- піддані - винуваті і невинуваті -
мають свободу захищати своє життя;
- піддані підкоряються суверену доти -
- доки він взмозі їх захистити;
- в разі полону, під страхом смерті підданий
має право пiдкоритись новому пану, а той надає йому
фізичну свободу - тобто укладається нова угода.
- якщо монарх сам став підданим іншого суверена -
його підданим повертається природний стан
(це тiльки коли монарх має фізичну свободу,
а не в тюрмі в полонi).
- якщо суверен відрікся від верховної влади
за себе і за своїх наступників.
- якщо суверен відправив людину у вигнання.
- Впорядковані групи людей, підвладні суверену:
- політичні групи/юридичнi особи -
утворені на основі повноважень, наданих їм
верховною владою. Функції: управлiння мiстами,
провінціями.
- приватні групи - засновані самими підданими/
чужеземними підданими. Не мають публічно-правових
повноважень.
- Родина - це приватне, впорядковане, законне тіло.
Приватне впорядковане незаконне тіло -
наприклад, корпорація волоцюг, злодіїв.
- Державний службовець - особа політична, а не приватна.
Священник - державний службовець, підпорядковуєтья суверену.
- Немає сенсу виокремити державну землю для поповнення
державної казни - це не держава вже буде, а повернення
до природного стану.
- Громадянське/Цивільне право: приписи держави,
встановленi для підданих, щоб вони могли ідентифікувати
свою дію як правильну/неправильну.
- тiльки суверен є законодавцем;
- суверен не підкоряється громадянським законам;
- практика отримує силу закона не від давності,
а тiльки за бажанням cуверена.
- природний закон - це частина цивільного закону.
Природний закон вище за судовий прецедент.
- Види цивільних законів за Кодексом Юстініана:
- Накази принцепса/ англiйський аналог -
накази англiйських королей;
- Народнi Збори + сенат = видають декрет всьому
римському народу / аналог - постанови парламенту;
- Народнi Збори / аналог - палата громад в Англiї;
- Сенат/ аналог - державна Рада;
- Едікти преторів, еділів/ аналог - головні судді
в Англiї;
- Юристи-тлумачі, за рішенням імператора
результат їх тлумачення визнавався як обов'язковий/
Англiя - аналогу немає;
- Неписані звичаї.
- Причини злочинів:
- "ложные" принципи права;
- брехливі вчителі права;
- людські пристрасті,
сподівання на своє багатство, друзів.
- Законність: ніхто не може бути покараний до того,
як його діло слухалось в суді і був винесений
звинувачувальний вирок.
- Розпад держави - на вiйнi - коли
внутрiшнiй/зовнiшнiй ворог переміг.
Право суверена на владу в такому випадку не знищується,
але обов'язок підданих йому підкорятись - знищується.
Причини розпаду держави:
- недостатність абсолютної влади;
- бунтівні вчення;
- претензії на боже натхнення;
- свобода совісті;
- помилкова думка, що суверен повинен підкорятись
цивільним законам - це не так, природним - так,
має пiдкорятись, але не юридично закрiпленим;
- абсолютне право власності на своє майно;
- вчення про подільність верховної влади;
- уподібнення до греків та римлян;
- змішана форма правління;
- якщо мало грошей в скарбниці, популярнi деякi діячи,
монополії, зловживання державних відкупщиків,
свобода висловлювання проти верховної влади.
- Піддані зобов'язані суверенам безумовно
підкорятись в усьому, що не суперечить законам Бога
(тобто природним законам).
*Конспект III i IV частин книги вiдсутнiй*
