• наука - сукупн≥сть факт≥в, теор≥й ≥ метод≥в, з≥браних у п≥дручниках дл¤ щоденного вжитку; розвиток науки - поступовий процес, в ¤кому факти, теор≥њ ≥ методи складаютьс¤ у запас дос¤гнень, ¤кий все зростаЇ ≥ ¤вл¤Ї собою наукову методолог≥ю ≥ знанн¤.
• ≥стор≥¤ науки - це дисципл≥на, що ф≥ксуЇ цей посл≥довний прир≥ст ≥ труднощ≥ накопиченн¤ знанн¤. «авданн¤ ≥сторика науки: визначити, хто ≥ коли в≥дкрив або винайшов кожний науковий факт, закон ≥ теор≥ю; описати ≥ по¤снити силу-силенну помилок, м≥ф≥в ≥ забобон≥в, що перешкоджали швидшому накопиченню складник≥в сучасного наукового знанн¤. ÷им ≥сторикам усе важче стаЇ в≥др≥зн¤ти "науковий" зм≥ст колишн≥х спостережень ≥ переконань в≥д того, що њхн≥ попередники з готовн≥стю називали "помилкою" ≥ "забобоном".
• погл¤д на науку ¤к кумул¤тивний процес грунтуЇтьс¤ на пан≥вн≥й еп≥стемолог≥њ, що вважаЇ знанн¤ конструкц≥Їю, ¤ку розум зводить безпосередньо на безпосередн≥х почутт¤х. „и Ї чуттЇвий досв≥д пост≥йним ≥ нейтральним, а теор≥њ - просто результатом ≥нтерпретац≥њ людиною отриманих даних?.. Ќе маючи ¤коњсь бодай розвиненоњ альтернативи, “.  ун вважаЇ неможливим повн≥стю зректис¤ ц≥Їњ думки. јле вона б≥льше не функц≥онуЇ ефективно...

• визнан≥ вс≥ма науков≥ дос¤гненн¤, що прот¤гом певного часу дають модель постановки проблем ≥ њхн≥х розв'¤зок науковому сп≥втовариству.
• "парадигма" - терм≥н, т≥сно пов'¤заний ≥з пон¤тт¤м "нормальноњ науки". "ѕарадигма" - узвичаЇн≥ приклади практики наукових досл≥джень, приклади, що включають закон, теор≥ю, њхнЇ практичне застосуванн¤ ≥ необх≥дне обладнанн¤, - дають модел≥, з ¤ких виникають традиц≥њ нормального наукового досл≥дженн¤. ≤сторики науки описують приклади таких традиц≥й ¤к "астроном≥ю  оперн≥ка", "динам≥ка Ќьютона", "хвильова оптика", "квантова механ≥ка".
• вивченн¤ парадигм Ї тим, що готуЇ студента до членства в тому чи ≥ншому науковому сп≥втовариств≥. ”чен≥, в основ≥ науковоњ д≥¤льност≥ ¤ких - однаков≥ парадигми, спираютьс¤ на одн≥ й т≥ ж сам≥ правила ≥ стандарти науковоњ практики. ÷¤ сп≥льн≥сть настанов ≥ принайм≥ видима узгоджен≥сть, ¤вл¤ють собою передумови дл¤ нормальноњ науки.

• загальноприйн¤та. Ќаприклад: Ќьютон склав першу б≥льш-менш загальноприйн¤ту парадигму ф≥зичноњ оптики. ќтже, до Ќьютона цю галузь назвати науковою не можна.
• приймаЇтьс¤ без доказу ¤к загальна основа дл¤ своњх наукових переконань. Ќаприклад: до Ќьютона кожний автор в≥дчував необх≥дн≥сть творити ф≥зичну оптику ще раз, починаючи ≥з самих основ.
• ¤к насл≥док - в≥дбуваЇтьс¤ подальша спец≥ал≥зац≥¤ вчених: творчо мисл¤чий вчений починаЇ своЇ досл≥дженн¤ там, де воно зупинилос¤ в п≥дручниках та в його колег. –езультати його досл≥дженн¤ викладатимутьс¤ не в книжках, адресованих будь-кому, хто зац≥кавитьс¤ цим предметом, а у вигл¤д≥ коротких статей, призначених т≥льки дл¤ колег-профес≥онал≥в, ¤к≥ знають парадигму. ќтже, ознака спец≥ал≥зац≥њ: незрозум≥л≥сть широким колам. Ќаприклад: у математиц≥ та астроном≥њ досл≥дницьк≥ пов≥домленн¤ перестали бути зрозум≥лими дл¤ широкоњ аудитор≥њ вже за час≥в античност≥.

• "дисципл≥нарна матриц¤": вс¤ сукупн≥сть переконань, ц≥нностей, припис≥в, техн≥чних засоб≥в, характерних дл¤ певного сп≥втовариства.  омпоненти "дисципл≥нарноњ матриц≥":
  1. символ≥чн≥ узагальненн¤ - вирази, визначенн¤, пон¤тт¤, терм≥ни, формули, ¤к≥ ус≥ члени науковоњ групи використовують без сумн≥в≥в ≥ розб≥жностей. —имвол≥чн≥ узагальненн¤ мають лог≥чний, формальний характер. ћ≥ць науковоњ дисципл≥ни зростаЇ в м≥ру зб≥льшенн¤ к≥лькост≥ символ≥чних узагальнень.
  2. загальновизнан≥ приписи, концептуальн≥ модел≥ починаючи в≥д евристичних ≥ зак≥нчуючи онтолог≥чними. «агальновизнан≥, проте не загальнообов'¤зков≥.
  3. ц≥нност≥ - з ними згоджуютьс¤ значно швидше за символ≥чн≥ узагальненн¤ ≥ концептуальн≥ модел≥. «авд¤ки сп≥льност≥ ц≥нностей в науковому сп≥втовариств≥ виникаЇ почутт¤ Їдност≥. ѕроте конкретне застосуванн¤ ц≥нностей часто дуже в≥др≥зн¤Їтьс¤ - кожен п≥д лог≥чн≥стю, ймов≥рн≥стю, корисн≥стю науки розум≥Ї щось своЇ.
  4. загальновизнан≥ зразки конкретного розв'¤занн¤ проблем - основн≥ елементи дисципл≥нарноњ матриц≥.
• парадигма ¤к загальновизнаний зразок - "last but not least" компонент дисципл≥нарноњ матриц≥. ÷е те, що “. ун назвав парадигмою в≥дпочатку, але, щоб не плутатись, згодом назвав "зразком". ÷е конкретн≥ розв'¤занн¤ головоломок, ¤к≥ використовуютьс¤ ¤к модел≥ або приклади, можуть зам≥нювати експл≥цитн≥ правила та бути основою розв'¤занн¤ головоломок нормальноњ науки. ÷ей вид знанн¤ дос¤гаЇтьс¤ не вербальними засобами, а практичною участю в досл≥дженн≥.

*÷ей пункт - ≥з доповненн¤ 1969 року. ќск≥льки сам автор не виправив в ус≥й книжц≥ вживанн¤ цих двох терм≥н≥в, то й мен≥, мабуть, не варто...*

• це досл≥дженн¤, ¤ке м≥цно спираЇтьс¤ на одне або к≥лька колишн≥х наукових дос¤гнень - дос¤гнень, ¤к≥ прот¤гом ¤когось часу певне наукове сп≥втовариство визнаЇ основою дл¤ розвитку подальшоњ практичноњ д≥¤льност≥;
• досл≥дженн¤ в рамках нормальноњ науки - це завз¤та ≥ наполеглива спроба нав'¤зати природ≥ т≥ концептуальн≥ рамки, що њх дала профес≥йна осв≥та;
• дос¤гненн¤ нормальноњ науки викладають п≥дручники - елементарн≥ або п≥двищеного типу. ÷≥ п≥дручники роз'¤снюють суть прийн¤тоњ теор≥њ, ≥люструють њњ численн≥ вдал≥ застосуванн¤, пор≥внюють ц≥ застосуванн¤ з типовими спостереженн¤ми та експериментами;
• нормальна наука, на розвиток ¤коњ витрачаЇ майже весь св≥й час б≥льш≥сть учених, грунтуЇтьс¤ на припущенн≥, що наукове сп≥втовариство знаЇ, ¤кий навколо нас св≥т. Ќормальна наука часто придушуЇ фундаментальн≥ нововведенн¤, поза¤к вони неминуче руйнують њњ основн≥ установки.

• встановленн¤ значущих факт≥в - таких, що за даною парадигмою показов≥ дл¤ розкритт¤ сут≥ речей. Ќаприклад: де¤к≥ вчен≥ завоювали соб≥ репутац≥ю великих не за новизну в≥дкритт≥в, а за точн≥сть, над≥йн≥сть ≥ широту метод≥в, розроблених ними дл¤ уточненн¤ ран≥ше в≥домих категор≥й факт≥в.
• з≥ставленн¤ факт≥в ≥ теор≥њ: факти здеб≥льшого ц≥кав≥ не сам≥ собою, а тому, що передбачен≥ парадигмальною теор≥Їю. Ќаприклад: створенн¤ спец≥альних прилад≥в дл¤ експериментального ви¤вленн¤ ран≥ше вгаданих за допомогою ¤к≥сноњ парадигми к≥льк≥сних закон≥в.
• розробка теор≥њ: з метою пол≥пшенн¤ розв'¤занн¤ проблем, ран≥ше порушених лише поверхово, переформулюванн¤ пон¤ть. Ќаприклад: визначенн¤ числа јвогадро, зар¤ду електрона; в≥дкритт¤ к≥льк≥сного закону - ¤к закон Ѕойл¤, що пов'¤зував тиск газу з його об'Їмом.

• ≥снуЇ сфера оч≥куваних результат≥в; ¤кщо результат досл≥дженн¤ не потрапив до ц≥Їњ досить вузкоњ сфери, це розгл¤даЇтьс¤ звичайно ¤к помилка досл≥ду, а не в≥дхиленн¤ природи в≥д закону.
• причиною ентуз≥азму ≥ захопленност≥ вчених, що роками працюють над проблемами нормального досл≥дженн¤, хоча результати нормальноњ науки можна досить точно передбачити, Ї спос≥б отриманн¤ цього передбачуваного результату.
• отже, завершенн¤ проблеми нормального досл≥дженн¤ - розробка нового способу передбаченн¤, що вимагаЇ розв'¤занн¤ вс≥л¤ких складних ≥нструментальних, концептуальних, математичних задач-головоломок.

• особлива категор≥¤ проблем, розв'¤занн¤ ¤ких може бути пробним камнем дл¤ перев≥рки таланту ≥ майстерност≥ досл≥дника.
• здеб≥льшого головоломками виступають т≥ проблеми, ¤к≥ сп≥втовариство визнаЇ науковими або вартими уваги.
• задач≥-головоломки - це одна з причин, через ¤ку нормальна наука здаЇтьс¤ прогресуючою такими швидкими темпами, адже учен≥ концентрують увагу на проблемах, розв'¤зати ¤к≥ њм може завадити т≥льки нестача власноњ винах≥дливост≥.

• не њњ власна ц≥нн≥сть, а гарантоване ≥снуванн¤ розв'¤занн¤. Ќаприклад, справд≥ нагальн≥ проблеми: засоби проти раку, тривалий мир на «емл≥ - часто взагал≥ не Ї головоломками, так ¤к њхнього розв'¤занн¤ може не бути зовс≥м.
• гарантоване ≥снуванн¤ розв'¤занн¤ можливе, так ¤к, набуваючи парадигму, наукове товариство одержуЇ критер≥й дл¤ вибору проблем, що в принцип≥ можуть бути розв'¤зан≥, доки цю парадигму приймати без доказу.
• щоб проблема класиф≥кувалась ¤к головоломка, повинн≥ ≥снувати також правила, що обмежують природу прийн¤тних р≥шень ≥ заходи, ¤кими дос¤гаютьс¤ ц≥ р≥шенн¤: мережа концептуальних, ≥нструментальних та методолог≥чних припис≥в.
• наск≥льки ц¤ мережа припис≥в даЇ правила, ¤к≥ вказують досл≥днику у галуз≥ зр≥лоњ науки, що саме ¤вл¤ють собою св≥т ≥ наука, наст≥льки досл≥дник може спок≥йно зосередити своњ зусилл¤ на езотеричних проблемах, що визначаютьс¤ цими правилами ≥ на¤вним знанн¤м. ѕ≥сл¤ цього в≥д окремого ученого вимагаЇтьс¤ лише розв'¤зати головоломки, що ще лишилис¤.

• це ¤вн≥ чи не¤вн≥ елементи, ¤к≥ члени даного сп≥втовариства абстрагували з њхн≥х глобальн≥ших парадигм, щоб керуватись ними ¤к правилами у своњх досл≥дженн¤х.
• правила випливають ≥з парадигм, проте, ¤кщо визначити парадигму, з ¤кою згодн≥ ус≥ члени сп≥втовариства, досить легко, це ще не означаЇ визначенн¤ загальних дл¤ нењ правил.
• правила Ї результатом повноњ ≥нтерпретац≥њ та рац≥онал≥зац≥њ парадигми, щодо чого в учених н≥коли немаЇ загальноњ узгодженоњ думки, але, оск≥льки ус≥ вони згодн≥ в своњй ≥дентиф≥кац≥њ парадигми, то спр¤мовувати досл≥дженн¤ нормальноњ науки може одна лише парадигма завд¤ки безпосередньому моделюванню повед≥нки ≥ д≥й досл≥дника.
• нормальна наука може розвиватис¤ без правил лише доти, доки наукове сп≥втовариство приймаЇ без сумн≥ву вже дос¤гнут≥ розв'¤занн¤ ¤кихось поодиноких проблем. Ѕайдуж≥сть до правил зникне, коли втратитьс¤ певн≥сть в парадигмах або зразках.

  *"правила" - аналог≥чно пункту 7b, "парадигми або зразки" - аналог≥чно пункту 7d*

• авар≥¤ нормальноњ науковоњ д≥¤льност≥.
• тривка ≥ усв≥домлена аномал≥¤ не завжди породжуЇ кризу. јномал≥¤ або розб≥жн≥сть маЇ бути фундаментальною, такою, щоб њњ неможливо було визнати за головоломку ≥ залишити поки що осторонь дл¤ наступноњ розробки.
• коли на¤вна така фундаментальна аномал≥¤, що њњ не можна н≥ ≥гнорувати, н≥ розв'¤зати прот¤гом тривалого часу - починаЇтьс¤ перех≥д до кризового стану - пер≥оду екстраординарноњ науки
• криза, усв≥домлена сп≥втовариством вчених, зумовлюЇ пошуки ≥ створенн¤ новоњ теор≥њ.  ризи Ї необх≥дною предумовою виникненн¤ нових теор≥й.

• перев≥рка парадигми, що до цього часу сприймалас¤ без доказу. ќбговоренн¤ њњ фундаментальних засад.
• банкрутство чинних правил науки, що означаЇ прелюд≥ю до пошуку нових. ¬иникненню нових теор≥й, зазвичай, передуЇ пер≥од р≥зко вираженоњ профес≥йноњ невпевненост≥.
• швидке множенн¤ вар≥ант≥в теор≥њ, що переживаЇ кризу.
• неспроможн≥сть нормальноњ науки впоратис¤ з техн≥чними завданн¤ми, що виникають в процес≥ розв'¤занн¤ головоломок. ” науц≥, ¤к ≥ на виробництв≥, зм≥на обладнанн¤ - крайн≥й зах≥д, до ¤кого вдаютьс¤ в раз≥ крайньоњ необх≥дност≥.
• створенн¤ множини спекул¤тивних теор≥й, що в раз≥ усп≥ху могли б в≥дкрити шл¤х до новоњ парадигми.

• некумул¤тивний перех≥д до новоњ парадигми, несум≥сноњ з≥ старою.
• винесенн¤ вироку, ¤кий призводить ученого до в≥дмови в≥д ран≥ше прийн¤тоњ теор≥њ, завжди грунтуЇтьс¤ на чомусь б≥льшому, чим з≥ставленн¤ теор≥њ з довк≥лл¤м. –≥шенн¤ зректис¤ парадигми завжди водночас Ї р≥шенн¤м прийн¤ти ≥ншу парадигму, а висновок, що призводить до такого р≥шенн¤, включаЇ ¤к з≥ставленн¤ обох парадигм з природою, так ≥ пор≥вн¤нн¤ парадигм одна з одною.
• це процес реконструкц≥њ галуз≥ на нових п≥дставах, що зм≥нюють де¤к≥ найелементарн≥ш≥ теоретичн≥ узагальненн¤ в дан≥й галуз≥.

• в≥дм≥нност≥ м≥ж наступницькими парадигмами Ї фундаментальними. ќск≥льки парадигми Ї джерелом засоб≥в, проблемних ситуац≥й ≥ стандарт≥в розв'¤занн¤, прийн¤тих певним розвиненим науковим сп≥втовариством у певний час, то прийн¤тт¤ новоњ парадигми змушуЇ перевизначати основи в≥дпов≥дноњ науки.
• ¤к насл≥док науковоњ революц≥њ - зм≥на пон¤т≥йноњ с≥тки, через ¤ку вчен≥ п≥знають св≥т. ¬они зм≥нюють своњ погл¤ди на сферу досл≥дженн¤, його методи ≥ ц≥л≥.

• питанн¤ вибору 1 парадигми з дек≥лькох потрапл¤Ї в замкнене коло: кожна група використовуЇ свою власну парадигму, щоб аргументувати захист ц≥Їњ ж таки парадигми.
• ¤к у пол≥тичних революц≥¤х, так ≥ п≥д час науковоњ революц≥њ у вибор≥ парадигми немаЇ ≥нстанц≥њ вищоњ, н≥ж згода в≥дпов≥дного сп≥втовариства.
• питанн¤ вибору парадигми н≥коли не можна розв'¤зати вин¤тково лог≥кою та експериментом, необх≥дне переконанн¤. ћаЇ бути основа (рац≥ональна чи ≥ррац≥ональна) дл¤ в≥ри в теор≥ю-кандидата на статус парадигми. ѕотужним засобом переконанн¤ Ї "переклад" теор≥њ ≥ншого на свою власну мову.
• парадигми набувають свого статусу тому, що њх використанн¤ приводить до усп≥ху швидше, н≥ж застосуванн¤ конкуруючих з ними способ≥в розв'¤занн¤ тих проблем, що њх досл≥дницька група визнаЇ найгостр≥шими. „асто критер≥Їм виступаЇ нав≥ть перспектива усп≥ху. “еор≥¤, прийн¤та у вигл¤д≥ парадигми, маЇ видаватис¤ кращою, н≥ж конкуруюч≥ з нею теор≥њ, але вона н≥¤к не зобов'¤зана по¤снювати ус≥ факти, що зустр≥чаютьс¤ на њњ шл¤ху.
• коли вперше пропонуЇтьс¤ новий кандидат у парадигму, то з його допомогою зр≥дка розв'¤зують б≥льш н≥ж дек≥лька проблем, з ¤кими в≥н з≥ткнувс¤, ≥ б≥льш≥сть цих розв'¤зань далека в≥д досконалост≥. «начно п≥зн≥ше, вже п≥сл¤ того, ¤к нову парадигму сприйн¤ли, вона розповсюдилас¤, зазвичай виникаЇ вир≥шальна аргументац≥¤ на њњ користь.

• в пер≥од революц≥й вчен≥ бачать нове ≥ отримують ≥нш≥ результати нав≥ть тод≥, коли послуговуютьс¤ звичайними ≥нструментами в галуз¤х, ¤к≥ вони досл≥джували до цього.
• зм≥на в парадигм≥ змушуЇ вчених бачити св≥т досл≥дницьких проблем в ≥ншому св≥тл≥.
• передумовою сприйманн¤ Ї певний стереотип, що нагадуЇ парадигму. “е, що людина бачить, залежить ≥ в≥д того, на що вона дивитьс¤, ≥ в≥д того, що навчив њњ бачити попередн≥й в≥зуально-концептуальний досв≥д. ћи можемо реЇструвати зм≥ну баченн¤ стосовно певного ≥снуючого стандарту баченн¤, що виходить з на¤вноњ парадигми. Ќаприклад: легк≥сть ≥ швидк≥сть, з ¤кою астрономи к≥нц¤ XVII ст. почали в≥дкривати нов≥ планети ≥ ¤вища, коли спостер≥гали за традиц≥йними об'Їктами з допомогою старих ≥нструмент≥в, викликаЇ бажанн¤ сказати, що п≥сл¤  оперн≥ка вони почали жити в ≥ншому св≥т≥.
• наука не маЇ справи з ус≥ма можливими лабораторними операц≥¤ми. «ам≥сть цього вона добираЇ операц≥њ, доречн≥ з погл¤ду з≥ставленн¤ парадигми з безпосередн≥м досв≥дом, ¤кий ц¤ парадигма частково визначаЇ. ќдна й та сама операц≥¤, ¤кщо њњ застосувати до природи через ≥ншу парадигму, може св≥дчити про ц≥лком ≥нший б≥к законом≥рност≥ природи.

• таке враженн¤ виникаЇ через те, що джерелом ≥нформац≥њ про дос¤гненн¤ науки виступають науков≥ п≥дручники. ћета п≥дручник≥в - навчанн¤ словнику ≥ синтаксису сучасноњ науковоњ мови, тому вони описують встановлен≥ дос¤гненн¤ минулих революц≥й ¤к основу сучасноњ традиц≥њ нормальноњ науки. ѕ≥дручники посилаютьс¤ т≥льки на ту частину праць учених минулого, ¤ку можна сприйн¤ти ¤к внесок у постановку ≥ розв'¤занн¤ проблем, що в≥дпов≥дають прийн¤т≥й у п≥дручнику парадигм≥. ”чен≥ минулого зображен≥ ¤к так≥, що працювали в тому ж самому кол≥ пост≥йних проблем ≥ з тим самим набором канон≥в, за ¤кими останн¤ революц≥¤ в науков≥й теор≥њ ≥ метод≥ закр≥пила прерогативи науковост≥. ѕопередн≥й розвиток даноњ дисципл≥ни розгл¤даЇтьс¤ ¤к л≥н≥йно спр¤мований до њњ нин≥шн≥х висот.

• прогрес у¤вл¤Їтьс¤ очевидною ≥ гарантованою тенденц≥Їю т≥льки прот¤гом пер≥од≥в нормальноњ науки.
• чи справд≥ ≥снуЇ ¤кесь повне, об'Їктивне, ≥стинне у¤вленн¤ про природу, а належне наукове дос¤гненн¤ здатне наблизити нас до ц≥Їњ мети? „и не сл≥д нам переор≥Їнтуватис¤ з "прогресу до т≥Їњ ≥стинноњ остаточноњ мети" на "еволюц≥ю в≥д на¤вного стану розвитку"?
• науковий розвиток - процес еволюц≥њ в≥д прим≥тивних початк≥в, процес, посл≥довним стад≥¤м ¤кого характерн≥ детал≥зац≥¤, досконал≥ше розум≥нн¤ природи, спец≥ал≥зац≥¤ вчених. јле н≥що з≥ сказаного не робить цей процес еволюц≥њ спр¤мованим на щось.

• у музиц≥, образотворчому мистецтв≥, л≥тератур≥ людина отримуЇ осв≥ту, знайомл¤чись з прац¤ми ≥нших митц≥в, передовс≥м попередник≥в. ѕ≥дручники часто грають другор¤дну роль.
• в ≥стор≥њ, ф≥лософ≥њ ≥ сусп≥льних науках навчальна¤ л≥тература поЇднуЇтьс¤ з читанн¤м класичних першоджерел та сучасних досл≥дницьких пов≥домлень, що њх пишуть учен≥ один дл¤ одного. —тудент пост≥йно знаходитьс¤ в кол≥ численних ≥ несум≥сних одне з одним розв'¤зань цих конкуруючих проблем.
• в галуз≥ природничих наук студент покладаЇтьс¤ переважно на п≥дручники та досл≥дницьк≥ статт≥, а згодом - на власн≥ досл≥дженн¤. Ќ≥хто не вимагаЇ в≥д студента-ф≥зика читати прац≥ Ќьютона, ‘араде¤, ≈йнштейна, коли все, що йому треба знати про ц≥ прац≥, викладено значно стисл≥ше, точн≥ше ≥ систематичн≥ше в сучасних п≥дручниках.

• посл≥довний перех≥д в≥д одн≥Їњ парадигми до ≥ншоњ через наукову революц≥ю. Ќаприклад: в≥д корпускул¤рноњ до хвильовоњ теор≥њ св≥тла у ф≥зиц≥.
• критер≥й зр≥лост≥ науковоњ дисципл≥ни - коли певна група приходить до парадигми, спроможноњ спр¤мовувати досл≥дженн¤ вс≥Їњ групи в ц≥лому. ƒосл≥дженн¤ стаЇ спец≥ал≥зован≥шим.