озацьк≥ л≥тописи: —амовидц¤, √раб¤нки, ¬еличка

*це дуже поб≥жний огл¤д. ƒжерело ≥нформац≥њ - на сайт≥ http://litopys.narod.ru *



    Ћ≥топис —амовидц¤: охоплюЇ пер≥од 1648-1702 рр.
  1. ќсоба л≥тописц¤: автор - очевидець описуваних под≥й. …ого мова ≥ стиль позбавлен≥ книжност≥, риторичних прикрас, впливу польськоњ чи латинськоњ л≥тератури. јвтор не дотримуЇтьс¤ л≥тописноњ стильовоњ традиц≥њ, що була поширена на ”крањн≥. «≥ зм≥сту л≥топису в≥дчуваЇтьс¤ неприхильне ставленн¤ автора до "високих" школ на зразок  ињвськоњ колег≥њ. ўодо особи автора ≥снуЇ дек≥лька г≥потез, одна з них: ним був генеральний п≥дскарб≥й, брацлавський протопоп, стародубський св¤щенник роман –акушка-–омановський (прибл. 1622-1703).



  2. јвторська концепц≥¤ або авторське начало: взагал≥ в≥дсутн¤ концептуальна установка, прийн¤та вже √раб¤нкою та ¬еличком, що це визвольна в≥йна украњнського народу. јвтор намагавс¤ подати под≥њ майже безоц≥ночно, об'Їктивно, ¤к перел≥к факт≥в.



  3. —усп≥льно-пол≥тичн≥ погл¤ди л≥тописц¤:
    • сп≥вчутт¤ до шл¤хетського стану, "значних козак≥в", неприхильн≥сть до низ≥в, що грабують "значних";
    • холодне, ≥нод≥ в≥дверто вороже ставленн¤ до козак≥в;



  4. ѕричини в≥йни:
    • рел≥г≥йна: утиск православноњ в≥ри;
    • соц≥альна: козак≥в от¤гощен≥Ї.



  5. ќбраз Ѕогдана ’мельницького: прихильного ставленн¤ до особи Ѕ. ’мельницького в ц≥й прац≥ немаЇ, ’мельницький зображуЇтьс¤ ¤к звичайна "смертна людина" (а не ¤к нац≥ональний √ерой наступних л≥топис≥в), расторопний чигиринський сотник, у письм≥ б≥глий. ѕ≥сл¤ двох перемог - загордивс¤, хоча мав ставитись до корол¤ польського ¤к до свого пана.



  6. ќц≥нка под≥й 1648 р.:
    • "в той час не було милосерд¤ межи народом людським". Ћ≥тописець не робить н≥¤ких вин¤тк≥в, описуючи жорсток≥сть татар≥в та козак≥в, що не т≥льки Їврењв та шл¤хту губили, але й посполитих, ¤к≥ в неволю татарську мусили йти, особливо молод≥ рем≥сники.
    • спустошенн¤ ’мельницького тривало аж до л≥та, бо "√осподь Ѕог за гр≥хи навид≥л землю такою т¤жкою войною и отн¤л оной господара, тоест корол¤ щасливого ¬ладислава, котор≥й на початку тоей нещасной войни помер".
    • в п≥дсумок - алегор≥¤: "“ого ж року саранча барзо велика¤ на усей ”крањн≥ была и барзо шкоди велик≥Ї починила".
      *зрозум≥ло, що л≥тописець, ¤кий сприймав би це повстанн¤ ¤к визвольне й героњчне, не завершав би огл¤ду таким ≥сторично реальним, проте ≥дейно негативним образом ¤к сарана*



  7. 1649 р.: "усе, що живо, п≥дн¤лос¤ в козацтво, хто нав≥ть зроду козаком ≥ не був", "усе це д≥¤лос¤ задл¤ того, щоб збагатитис¤ добром шл¤хетським, Їврейським, та ≥них людей", ус≥ значн≥ та багат≥ люди, нав≥ть бургомистри з м≥ст права ћагдебурзького, кидали своњ ур¤ди, голили бороди та йшли до козак≥в, аби власного добра не позбутись: "так ди¤вол учинил себ≥ см≥х з людей статечних".





    8. Ћ≥топис гад¤цького полковника √ригор≥¤ √раб¤нки: ≥стор≥¤ козацтва в≥д найдавн≥ших час≥в до 1709 р.
  8. ƒжерела:
    • спогади сучасник≥в под≥й, на зразок л≥топису —амовидц¤, твори в≥тчизн¤них ≥стор≥ограф≥в ("—инопсис" 1674 р. ≤. √≥зел¤) та ≥ноземних ("ѕольськ≥ аннали" оф≥ц≥йного ≥стор≥ографа польських корол≥в ¬еспас≥ана  аховського), поема —ам≥йла “вардовського "¬≥йна домова" 1681, твори ћартина  ромера, ћартина та …оах≥ма Ѕельських, ћаце¤ —трийковського, ќлександра √ваньњн≥, —амуњла ѕуфендорфа, …огана √≥бнера.
    • загальна характеристика: комп≥л¤тивний тв≥р, в першу чергу Ї л≥тературним,а не ≥сторичним джерелом, бо м≥стить дуже багато фактичних помилок.
      *але, оск≥льки даний предмет називаЇтьс¤ ≥стор≥¤ пол≥тичноњ думки ”крањни, а не ≥стор≥¤ ”крањни, нас ц≥кавить не ст≥льки те, ¤к там було насправд≥, а те, ¤к т≥ под≥њ сприймались њх учасниками ≥ спостер≥гачами*



  9. јвтор: вчивс¤ у  иЇво-ћогил¤нськ≥й академ≥њ, знав польську, латинську, н≥мецьку.



  10. јвторське начало або авторська концепц≥¤:
    • так ¤к в книгах р≥зних ≥ноземних ≥сторик≥в багато говоритьс¤ про козак≥в, автор хоче, щоб њхн≥ д≥¤нн¤, а особливо перемоги п≥д проводом знаменитого вожд¤ Ѕ. ’мельницького, не прийшли в забутт¤. Ќе залишати в попел≥ загиблими славетн≥ д≥¤нн¤ р≥дного народу, а ¤вити њх св≥тов≥, на незабудь нащадкам записати. ’то б знав про подвиги видатних героњв минулого, ¤кби њх не описали —в¤те письмо та ≥сторики?
    • патетичний характер твору перетворюЇ його не на л≥топис, а на г≥пергероњзований ≥сторичний роман.



  11. ќбраз козацтва:
    • "козаки в пустельних лугах на узбережж¤х ƒн≥пра та Ѕугу з давн≥х давен збираютьс¤ не заради наживи, а т≥льки заради оборони та зм≥цненн¤ в≥ри христи¤нськоњ": таким чином √. √раб¤нка стоњть б≥л¤ початк≥в традиц≥њ героњзац≥њ, возвеличенн¤ козацтва.
    • досл≥джуЇ походженн¤ "малорос≥йського народу або ж козак≥в": походженн¤ слова "козак" виводить в≥д назви племен≥ козар (хазар), ¤к≥ Ї предками козак≥в. ќписуЇ њх так: козари мали звичањ груб≥ та жорсток≥, мандр≥вне житт¤, хл≥ба не знали, золотом-ср≥блом нехтували, т≥льки лицарськоњ звит¤ги навчалис¤; хоробр≥, страху не знали, допомогали в походах  ≥ру, ќлександру ћакедонському.
      *ц≥каво, така (≥сторично нев≥рна) ≥нтерпретац≥¤, коли походженн¤ украњнського (малорос≥йського) народу виводитьс¤ через козак≥в в≥д хозар, в≥докремлюЇ украњнц≥в в≥д своњх слов'¤нських сус≥д≥в. “аке прагненн¤ "окрем≥шност≥" говорить про початок процесу само≥дентиф≥кац≥њ украњнськоњ нац≥њ*
       озари ран≥ш за –юрикович≥в волод≥ли  иЇвом та ≥ншими слов'¤нськими земл¤ми, бо в≥домо з л≥топис≥в, що отримували з них данину.
      *ц¤ концепц≥¤ зображуЇ козар, а, отже, козак≥в, б≥льш законними волод≥льц¤ми слов'¤нських земель, ан≥ж "зайди" –юрикович≥. ÷е в той час, коли правонаступництво  ињвськоњ –ус≥ ћосков≥Їю рос≥йська ≥сторична школа виводила саме через правл¤чу в ћоскв≥ (до к≥нц¤ XVI cт.) династ≥ю –юрикович≥в*



  12. ќбраз Ѕогдана ’мельницького: центральна постать л≥топису, поЇднуЇ риси реальноњ ≥сторичноњ особи та ≥деального вожд¤:
    • "преславний вождь запорозький", "муж хитрий у в≥йськов≥й справ≥ ≥ дуже розумний", "в науц≥ латинськоњ мови вправний", бувши "найб≥льшим недругом шл¤хти, все ж у в≥вйн≥ ц≥й ви¤вив себе ≥ найб≥льшим справедливцем".
    • √раб¤нка приписуЇ ’мельницькому промови у найзначн≥ших справах та ≥сторичних моментах - в традиц≥¤х л≥топис≥в  ињвськоњ –ус≥. ѕосмертну характеристику Ѕ. ’мельницького (також давньоруська л≥тописна традиц≥¤), автор витримуЇ в дус≥ традиц≥йних доброчесностей воњна-богатир¤.
    • ’мельницький маЇ дв≥ основн≥ заслуги - визволенн¤ ”крањни в≥д "т¤жкого ¤рма л¤дського" та приведенн¤ њњ до рос≥йського монарха у п≥дданство.



  13. ѕромосковська ор≥Їнтац≥¤ автора:
    • прихильне ставленн¤ до ћоскви виступаЇ в л≥тописц¤ критер≥Їм доброчесност≥ ≥сторичноњ особи. Ќаприклад, як≥в —омко - "вождь хоробрий ≥ у справах в≥йськових вм≥лий", "воњн хоробрий ≥ см≥ливий, вроди, зросту ≥ краси незвичайноњ, найб≥льше ж царськоњ величност≥ слуга найв≥рн≥ший". Ќавпаки, ≤ван ¬иговський - "злод≥й ≥ в≥роломець", "прихований супостат, образом ≥ думками л¤х", "ворог всеруський", "супостат ≥ ¤вний зрадник".
    • украњнськ≥ земл≥ називаЇ рос≥йськими.
    • "р≥вноапостольний кн¤зь ¬олодимир —в¤тий - монарх ≥ самодержець вс≥Їњ –ос≥њ".





    14. Ћ≥топис —ам≥йла ¬еличка, канцел¤риста в≥йська «апорозького, охоплюЇ под≥њ 1648-1700 рр.
  14. ƒжерела: —амуњл ѕуфендорф, поема "¬≥йна домова" —. “вардовського, спогади очевидц¤ —ам≥йло «орки (останнього, одначе, вважають вигаданою особою).



  15. ћотив написанн¤: побачивши на власн≥ оч≥ насл≥дки –уњни на ѕравобережж≥: аби нащадки знали, що там трапилось, чому ≥ ¤к.



  16. —усп≥льно-пол≥тичн≥ погл¤ди:
    • виступаЇ за становий под≥л на посполитих ≥ козацтво, в≥дстоюЇ ≥нтереси козацького стану, за справедлив≥сть серед козак≥в.
    • ≥деал сусп≥льного устрою: «апор≥зька —≥ч - в≥льна республ≥ка, де кожний њњ член маЇ змогу бути в≥льним у своњх д≥¤х, хоча й п≥дл¤гав би безсумн≥вн≥й дисципл≥н≥; кожен чолов≥к маЇ право голосу.
    • сварить полковник≥в, що вони т≥льки за власний добробут вбол≥вають.



на головну стор≥нку
Hosted by uCoz