ƒержавн≥сть - це устр≥й всього матер≥ального ≥ псих≥чного бутт¤ ц≥лого народу; комплекс тих ≥нститут≥в економ≥ки, пол≥тики, культури, ¤к≥ д≥ють на територ≥њ, населен≥й нац≥ональним колективом, ¤к≥ зв'¤зують його в компактну ц≥л≥сть, ¤к≥ забезпечують його розвиток у сучасному ≥ майбутньому.

• по-перше, ззовн≥ - невеличка частина украњнськоњ ем≥грац≥њ, ¤ка зве себе "нос≥¤ми прапору украњнськоњ державности", "ƒержавним ÷ентром", "”р¤дом ”крањнськоњ ƒержави". Ѕувши змушен≥ покинути св≥й край, т≥льки-но створивши свою державу, вони суб'Їктивно ≥ помилково вважають, що "коли вони особисто не сто¤ть при державних здобутках, то тих здобутк≥в зовс≥м немаЇ" (с.8-9).
• по-друге, руськ≥ ≥мпер≥ал≥сти в ус≥х вигл¤дах (демократи ≥ комун≥сти) хот≥ли б, та не мають сили розвалити цю украњнську державу. ¬они питають, чому в —–—– немаЇ ¤коњсь –¤занськоњ чи “амбовськоњ –еспубл≥ки, а Ї ”крањнська? –уський советський ≥мпер≥ал≥зм не т≥льки мусив зберегти майже вс≥ атрибути державности, створен≥ за час≥в украњнськоњ нац≥ональноњ революц≥њ (органи державноњ економ≥ки, адм≥н≥страц≥њ, суду, осв≥ти й т.д.), але й вв≥в ”крањну в ќќЌ ¤к самост≥йну державу з правом окремого в≥д усього —–—– голосу. “ак, це один з комуфл¤ж≥в ћоскви, тактичний маневр дл¤ здобутт¤ зайвого голосу в ќќЌ, але ж вона не може здобути в ќќЌ дес¤тки зайвих голос≥в проведенн¤м у нењ тих самих –¤занських та “амбовських областей, названих нею державами. “акий маневр викликав би в ќќЌ обуренн¤, а введенн¤ ”крањни такоњ реакц≥њ не викликало. “.ч. ќб'Їднан≥ Ќац≥њ визнали ц≥лковите право ”крањни на самост≥йне, поза вс≥м —оюзом ≥снуванн¤. ÷е Ї визнанн¤м здобутк≥в украњнськоњ нац≥ональноњ –еволюц≥њ.
• висновок ¬инниченка, зроблений у 1949 р.: украњнська держава ≥снуЇ ≥ ≥снуЇ т≥льки на украњнськ≥й земл≥, на ”крањн≥. ≈м≥грантським "вожд¤м ≥ м≥н≥страм" сл≥д розум≥ти р≥зницю м≥ж ≥нститутом державност≥ ≥ формою державност≥. "“ак, форма украњнськоњ державности за цього в≥дтинку нашоњ ≥стор≥њ не Ї задов≥льна дл¤ нас. “ак, - вона не самост≥йна, не незалежна, вона опанована –ос≥Їю, вона поневолена, покал≥чена, грабована, замучена." јле ”крањнську ƒержаву створив ≥ нин≥ захищаЇ народ, нац≥¤, не крих≥тна купка ем≥грантських "вожд≥в" та "м≥н≥стр≥в", а тис¤ч≥ св≥домих п≥дсоветських украњнц≥в - ¤к у р¤дах парт≥йних роб≥тник≥в, так ≥ в р¤дах ”крањнськоњ ѕовстанськоњ јрм≥њ.

¬'¤в≥мо соб≥, що "“юрма Ќарод≥в" (—–—– тобто) так чи ≥накше розвалитьс¤, що цьому розвалов≥ будуть спри¤ти "зовн≥шн≥ чинники", що вони, ц≥ чинники, матимуть до певноњ м≥ри силу вир≥шувати долю п≥дсоветських народ≥в. ≤ ось тод≥ вороги украњнськоњ державност≥ скористались би ц≥Їю пропагандою наших б≥дних "м≥н≥стр≥в". ¬ороги напевне казали б "чинникам": "Ќ≥¤коњ ”крањнськоњ ƒержави не було й немаЇ. ¬она вибухла штучно на один момент ≥ зникла. ”крањнський народ у творенн≥ њњ участи не брав ≥ не ц≥кавитьс¤ нею. “а це й сам≥ украњнц≥ визнають. ќт що про це кажуть сам≥ украњнськ≥ вожд≥". ≤ наводили б текстуально вс≥ декларац≥њ наших "м≥н≥стр≥в". —амо собою, перед "чинниками" стало б питанн¤ не визволенн¤ ”крањнськоњ ƒержави, а створенн¤ њњ. ј це питанн¤ ≥нше й не таке дл¤ них просте.

*на щаст¤, в розпад≥ —–—– пров≥дну роль з≥грали "внутр≥шн≥ чинники". ’оча у 1949 р. зовн≥шнЇ протисто¤нн¤ м≥ж кап- ≥ соцтабором здавалось вагом≥шим чинником*

• на зовн≥шн≥ сили: ≥стор≥¤ украњнськоњ боротьби за самост≥йн≥сть доводить дошкульн≥сть ц≥Їњ ор≥Їнтац≥њ. Ќаприклад, пере¤славська угода ’мельницького, що на пом≥ч проти ѕольщ≥ закликав ћоскву - "за право мати своњх украњнських "хлоп≥в" козацьк≥ отамани стали "холопами" московських цар≥в, а продана ними ”крањна на триста рок≥в загубила свою державн≥сть" (14). ƒругий повчальний приклад: повстанн¤ гетьмана ћазепи проти ћоскви, що вступив у змову т≥льки з шведським королем, але не з власним народом. ѕриклад з недавньоњ ≥стор≥њ: ÷ентральна –ада великою б≥льш≥стю голос≥в висловилась за покликанн¤ на пом≥ч проти б≥льшовицькоњ навали н≥мецького в≥йська. ѕриклад з сучасноњ ≥стор≥њ: купка ем≥грант≥в, що вважаЇ себе "ƒержавним ÷ентром".
• ор≥Їнтац≥¤ на внутр≥шн≥ сили: наша сила - в нашому народ≥.  оли в≥н хот≥тиме самост≥йност≥ ”крањнськоњ ƒержави, тод≥ будь-¤к≥ зовн≥шн≥ сили будуть змушен≥ серйозно думати над тим, чи можна не задов≥льнити це хот≥нн¤. "ќце треба знати вс≥м борц¤м за визволенн¤ ”крањни. “а не т≥льки борц¤м, а й простим, щирим членам украњнськоњ нац≥њ, ¤к≥ насамперед њй хочуть добра. ѓм треба перестати входити ≥з твердженн¤ми про "прапор украњнськоњ державности" та про "ƒержавн≥ ÷ентри" за межами ”крањни, перестати зневажати украњнський народ ≥ його тамошн≥ бойов≥ сили "ор≥Їнтац≥Їю на зовн≥шн≥ сили", ¤к≥ немовби дадуть ”крањн≥ визволенн¤. Ѕез ор≥Їнтац≥њ на св≥й народ, без його участ≥ в боротьб≥, без його всеб≥чного зац≥кавленн¤ ≥ ентуз≥азму зовн≥шн≥ сили нас роздеруть ≥ задушать ще на сотн≥ рок≥в" (18).

  *тут i далi - ус≥ вид≥ленн¤ окремих сл≥в у текст≥ "в лапках" - належать ¬.¬инниченков≥, вид≥лен≥ реченн¤ - складника конспекту*

• ¤кщо визнати, що ”крањнська ƒержава була ≥ Ї т≥льки на ”крањн≥, то претенз≥њ купки ем≥грант≥в на роль Ќац≥онально-ƒержавного ÷ентру - ц≥лком безп≥дставн≥. ”крањнська ем≥грац≥¤ Ї т≥льки невеличка частина украњнськоњ нац≥њ. ”Ќ–ада може бути т≥льки представництвом т≥льки ц≥Їњ частини нац≥њ, ≥ н≥¤ким чином не всього народу.
  --› але склад нин≥шньоњ ”Ќ–ади не Ї визнаними представниками украњнськоњ ем≥грац≥њ. ƒосить численна частина ем≥грац≥њ, так звана нац≥онал≥стична, вважаЇ за несправедливий, нев≥дпов≥дний до фактичного стану речей розпод≥л представництва ≥ кер≥вних функц≥й в ”Ќ–ад≥. ¬они кажуть, що тепер≥шн≥й пров≥д не користуЇтьс¤ дов≥р'¤м великоњ частини ем≥грац≥њ через своњ нац≥онально-пол≥тичн≥ ¤кост≥. “ому цей склад ≥ пров≥д ”Ќ–ади треба зм≥нити.
• захисники "ƒержавного ÷ентру" ”крањни в Ќ≥меччин≥ аргументують, що в —–—– украњнська нац≥¤ не маЇ змоги в≥льно ви¤вити свою волю, тому св≥дома њњ частина, ем≥грац≥¤, на т≥й п≥дстав≥, що вона носить у соб≥ традиц≥њ украњнськоњ революц≥њ, збер≥гаЇ украњнську державн≥сть. ¬иходить, найважлив≥ша п≥дстава њхньоњ влади - це моральна лег≥тимн≥сть, дух украњнськоњ революц≥њ.
  --› ¬.¬инниченко наводить докази, чому д≥¤чи ”Ќ–ади не Ї лег≥тимними спадкоЇмц¤ми традиц≥й украњнськоњ революц≥њ. √оловними претендентами на роль проводу Ї так зван≥ петлюр≥вц≥, пол≥тичн≥ спадкоЇмц≥ —имона ѕетлюри. ¬.¬инниченко стверджуЇ, що њх претенз≥¤ безп≥дставна, оск≥льки —.ѕетлюра, ¤к то ≥люструЇ автор з особистого багатор≥чного знайомства з ним, був честолюбним демагогом, а не д≥¤чем украњнськоњ революц≥њ.

• "ƒо –еволюц≥њ 1917 року —. ѕетлюра н≥¤кими своњми ¤кост¤ми н≥ в пол≥тиц≥, н≥ в культурн≥й чи громадськ≥й галуз≥ не був пом≥тний. ” п≥дп≥льн≥й революц≥йн≥й робот≥ в≥н не брав майже н≥¤коњ участи" (23). ќдин короткий момент п≥сл¤ революц≥њ 1905 р. в≥н належав до ”—ƒ–ѕ, але коли настала поразка революц≥њ ≥ реакц≥¤, ѕетлюра в≥д≥йшов в≥д ус¤коњ участ≥ в парт≥њ та взагал≥ в революц≥йн≥й боротьб≥.
• ¤к ≥ через що —.ѕетлюра став √енеральним —екретарем в≥йськових справ: в≥н "д≥став цей пост через нашу тод≥шню нац≥ональну б≥дн≥сть"(25). ≤нтел≥генц≥¤ була частково русиф≥кована, частково - задушена царською жандармер≥Їю, в "перший момент ÷ентральна –ада не могла сформувати ур¤ду просто через брак в≥дпов≥дних людей ≥ то... см≥шно сказати, через брак дорослих ос≥б"(25). ¬инниченков≥, ¤к голов≥ ”р¤ду й ÷  ”—ƒ–ѕ "дл¤ престижу њњ треба було хапатись за вс¤кого, хто ви¤вл¤в себе прихильником, або членом соц≥ал-демократ≥њ" (25). “ому —. ѕетлюра отримав пост √енерального —екретар¤ в≥йськових справ не через те, що в≥н "розум≥вс¤ на в≥йськових справах, не через те, що в≥н ви¤вл¤в коли-небудь нахил до в≥йн, н≥ (знову сором сказати), просто через те, що в≥н носив в≥йськовий од¤г ≥ був делегатом з фронту. ¬≥н не був нав≥ть н≥ оф≥цером, н≥ солдатом, а ¤кимсь "чиновником" - ур¤довцем рос≥йського "—оюза «емств и √ородов", од¤геним у солдатську форму" (25). "–озвиток под≥й залишив ѕетлюру на ц≥й посад≥. ¬≥н, розум≥Їтьс¤, н≥¤кого н≥ знанн¤, н≥ ум≥нн¤, н≥ талант≥в у в≥йськових справах не ви¤вив, але пройн¤вс¤ великою честолюбн≥стю" (25-26). ѕетлюра "весь св≥й час уживав на наради та "накази по арм≥њ", ¤коњ не було, правив урочист≥ служби бож≥ й к≥нець к≥нцем так занедбав справу реального формуванн¤ украњнського в≥йська, що ÷ентральна –ада мус≥ла висловити йому догану й позбавити його за нездатн≥сть ≥ недбальство поста √енерального —екретар¤ в≥йськових справ" (26).
• коли ¬. ¬инниченко розпочав орган≥зац≥ю повстанн¤ проти н≥мц≥в ≥ —коропадського, "—. ѕетлюра ≥ в цьому орган≥зац≥йному акт≥ ”крањнськоњ –еволюц≥њ не брав н≥¤коњ участ≥, в≥н нав≥ть не був ¤кимсь пом≥тним членом Ќац≥онального —оюзу, ¤кий мав грати велику роль в ц≥й акц≥њ" (27-28). "...¤ перед самим днем ќстаннього «≥бранн¤ Ќац≥онального —оюзу запропонував —. ѕетлюр≥, ¤кий н≥чого про акц≥ю повстанн¤ не знав, вз¤ти в н≥й участь, нав≥ть виставити свою кандидатуру в члени ƒиректор≥њ, - ¤ хот≥в використувати дл¤ загальноњ справи ту його саморекламн≥сть, ¤ку в≥н так старанно провадив... ¤ в≥дкрив йому день, м≥сце ≥ годину «агального «≥бранн¤ Ќац≥онального —оюзу, на ¤кий в≥н мав прибути дл¤ сп≥льного, товариського обм≥ркуванн¤ необх≥дних заход≥в ≥ дл¤ захисту своЇњ кандидатури в члени ƒиректор≥њ..." (29-30). Ќа цьому зас≥данн≥ ѕетлюра не був. «наючи в≥д ¬инниченка в загальних рисах про план повстанн¤, в≥н поњхав до Ѕ≥лоњ ÷еркви, до полку —≥чових —тр≥льц≥в ≥ за¤вив њм, що в≥н прињхав од Ќац≥онального —оюзу ≥з дорученн¤м почати акц≥ю повстанн¤, в≥д свого ≥мен≥ видав в≥дозву до украњнського народу з закликом зд≥ймати те повстанн¤. ≤ вс¤ акц≥¤ одразу набрала характеру персональност≥, почавс¤ рух не украњнський, не державно-нац≥ональний ≥ соц≥альний, а петлюр≥вський. "¬ ≥нтересах вс≥Їњ акц≥њ ƒиректор≥¤ мусила замовчати злочин ѕетлюри, ≥ тим знов таки немовби узаконити весь рух ¤к петлюр≥вський" (30-31). ≤ вороги украњнського нац≥онально-державного в≥дродженн¤ цим скористались, навмисне п≥дтримували це тавро, навмисне називали вс≥х нац≥онально св≥домих борц≥в за украњнську державн≥сть петлюр≥вц¤ми, себто немовби бандитами.
• советський ур¤д запропонував ƒиректор≥њ припинити в≥йну, ƒиректор≥¤ вислала дл¤ цього до ћоскви свою делегац≥ю на чол≥ з —еменом ћазуренком, членом ”—ƒ–ѕ. ћирний догов≥р, в ¤кому визнавалась самост≥йн≥сть ≥ незалежн≥сть ”крањнськоњ Ќародноњ “рудовоњ –еспубл≥ки, було п≥дписано з боку –ос≥њ головою советського ур¤ду ¬. Ћен≥ним та наркомом закордонних справ „≥чер≥ним. —.ћазуренко телеграфом пов≥домив про це св≥й ур¤д ≥ попрохав ратиф≥кац≥њ ƒиректор≥Їю цього договору. "…ого пов≥домленн¤ прийн¤в —. ѕетлюра, ¤кий зав≥дував в≥йськовим телеграфом, але ƒиректор≥ю про це не пов≥домив ≥ ратиф≥кац≥њ, розум≥Їтьс¤, не сталось"(34). —.ћазуренко "хот≥в вернутись на ”крањну, щоб особисто привезти заключений догов≥р, але з наказу √оловного ќтамана —.ѕетлюри його на кордон≥ не було пущено на ”крањну" (34). ћосква, не д≥ждавшись ратиф≥кац≥њ мирного пакту, зважаючи мовчанн¤ ƒиректор≥њ за небажанн¤ миру, в≥дновила воЇнн≥ д≥њ.

  який м≥г бути особистий ≥нтерес у ѕетлюри сховати мирний договор з ћосквою, що дав би ”крањн≥ час зорган≥зуватись ≥ зм≥цнити своњ сили? "¬≥н знав, що заключенн¤ миру з –ос≥Їю, установленн¤ рел¤тивного спокою й орган≥зац≥йноњ творчоњ роботи в ”крањнськ≥й ƒержав≥ неодм≥нно позбавить його участ≥ в ур¤д≥, саморекламноњ рол≥ "√оловного ќтамана", - всього, зв'¤заного з нею. ¬≥н знав про те, що в≥йськов≥ фах≥вц≥ ставились з неповагою ≥ насм≥шкою до його неуцтва у воЇнних д≥¤х та в орган≥зац≥њ арм≥њ" (37). …ому було в≥домо, що штаб полку —≥чових —тр≥льц≥в пропонував усунути ѕетлюру з його посади, а ¬инниченко в≥дн≥с вир≥шенн¤ цього питанн¤ до другоњ сес≥њ “рудового  онгресу - вищого «аконодавчого ќргану Ќац≥њ. ƒоки т¤глась в≥йна, скликати “рудовий  онгрес було неможливо.

• "...не маючи своњх власних твердих соц≥¤льних принцип≥в ≥ виконуючи ≥мперативн≥ накази своЇњ честолюбности, в≥н був слухн¤ним портпаролем тих груп украњнського сусп≥льства, ¤к≥ лестили його честолюбн≥сть, ¤к≥ ви¤вл¤ли до його особи надм≥рну прихильн≥сть (у своњх, розум≥Їтьс¤, групових соц≥¤льних ≥нтересах). “акими групами були ≥ др≥бнобуржуазне царське "чиновництво", що посп≥шило украњн≥зуватис¤; земельн≥ власники, пом≥щики та "куркул≥", у ¤ких “рудовий  онгрес ≥ взагал≥ вс¤ украњнська революц≥¤ в≥д≥брала землю; нарешт≥, отамани, ¤к≥ формували своњ власн≥ загони й оперували на власну руч по р≥зних кутках ”крањни" (37-38).

  *видаЇтьс¤, що ¬.¬инниченко не розум≥в сут≥ представницькоњ пол≥тичноњ системи, що це природньо, коли пол≥тик проводить не свою власну точку зору, а в≥дстоюЇ ≥нтереси певноњ соц≥альноњ групи, ¤ка його п≥дтримуЇ. ƒемократична й колег≥альна влада, в розум≥нн≥ ¬инниченка, у¤вл¤Їтьс¤ групою зг≥дних м≥ж собою в основних ≥деолог≥чних питанн¤х соц≥ал≥ст≥в. Ќазватись будь-кому соц≥ал≥стом, означало стати лег≥тимним представником труд¤щоњ б≥льшост≥ сусп≥льства, а ≥нтересами чи взагал≥ правами нетруд¤щих меншостей безсумн≥вно можна було знехтувати. “ому особист≥ абстрактн≥ думки про благо дл¤ б≥льшост≥ труд¤щих видавались ¬инниченков≥ при≥оритетн≥шими за партикул¤рн≥ ≥нтереси певних сусп≥льних груп (розум≥Їтьс¤, про те, що ≥ сам в≥н прагнув представл¤ти лише одну сусп≥льну групу, розширюючи њњ до пон¤тт¤ "народ", про це мова не йшлас¤). ¬инниченк≥в пот¤г до колег≥альност≥ влади видаЇтьс¤ страхом перед особистою в≥дпов≥дальн≥стю*

• "...за вожд¤ багатьом ≥ багатьом украњнц¤м ѕетлюру поставила ћосква. Ќазиваючи вс¤кий раз ви¤в нац≥онального почутт¤, нац≥онального протесту, нав≥ть украњнськоњ мови, нац≥ональноњ думки петлюр≥вщиною, товчучи це в ус≥й своњй прес≥, промовах, аг≥тках, вона роздувала ≥м'¤ ѕетлюри в одинх украњнц≥в, не знайомих з його суттю, до величезних розм≥р≥в, просто до обожнюванн¤ (" оли большевики так сильно його лають, так не любл¤ть, значить, в≥н Ї захисник, проводир нац≥њ, герой украњнськоњ революц≥њ...)" (50-51).

• "як же само треба зм≥нити склад? Ќа це в≥дпов≥дь Ї проста: в≥дпов≥дно до складу вс≥Їњ ем≥грац≥њ, в≥дпов≥дно до ваги кожноњ окремоњ в н≥й групи" (63).
• ”Ќ–ада маЇ в≥дмовитись в≥д претезн≥й на "ур¤дуванн¤". “реба чесно сказати соб≥ й всьому св≥тов≥, що украњнська ем≥грац≥¤ Ї т≥льки невеличка частинка нац≥њ, що вона претендуЇ не на командуванн¤ нац≥Їю, не на киданн¤ њй своњх ур¤д≥в, а бажаЇ бути т≥льки допомогою њй у боротьб≥ за њњ визволенн¤, бажаЇ творити тут на чужин≥ кадри, ¤к≥ мають стати в пригод≥ батьк≥вщин≥, коли вона скине ¤рмо поневоленн¤, головне - бажаЇ творити серед ≥нших народ≥в оп≥н≥ю (думку), спри¤тливу дл¤ украњнськоњ державност≥.

• нин≥ украњнська нац≥¤ ¤вл¤Ї собою величезний колектив труд¤щих людей (сел¤н, роб≥тник≥в, трудовоњ ≥нтел≥генц≥њ), над ¤ким пануЇ рабовласницька кл¤са комун≥стиноњ бюрократ≥њ п≥д орудою чужинноњ сили. ¬ цьому колектив≥ Ї елементи старих знищених соц≥ально-економ≥чних кл¤с (пом≥щик≥в, фабрикант≥в, середн≥х земельних власник≥в, вульгарно званих "куркул¤ми"). ÷≥ елементи чи њх д≥ти потай мр≥ють про скасуванн¤ большевизму та про поверненн¤ старого ладу приватноњ кап≥тал≥стичноњ власност≥. ”крањна на 90 (чи б≥льше) в≥дсотк≥в складаЇтьс¤ ≥з трудових кл¤с, Ї сел¤нсько-роб≥тничою крањною. ≈м≥грац≥йна ”Ќ–ада повинна в≥дбивати в соб≥ оцю саму структуру вс≥Їњ сучасноњ ”крањни. «начить, величезна б≥льш≥сть ”Ќ–ади так само маЇ складатись з трудових елемент≥в, а дес¤ть (чи менше) в≥дсотк≥в - ≥з тих, що хот≥ли б повернути дореволюц≥йний лад.
• отже, в ”Ќ–ад≥ було б т≥льки дв≥ теч≥њ, чи парт≥њ, под≥бно до англ≥йськоњ двопарт≥йноњ системи. ѕарт≥¤ б≥льшост≥, що представл¤ла б ≥нтереси 90 в≥дсотк≥в украњнц≥в, парт≥¤ прогресивного напр¤мку, "парт≥¤ всеб≥чного визволенн¤", парт≥¤ за "”крањну без наймита". ƒруга парт≥¤ консервативного напр¤мку, ¤ка вол≥ла б лише нац≥онально-державного визволенн¤, повернути старий лад з приватною власн≥стю ≥ под≥лом на соц≥ально пан≥вн≥ ≥ соц≥ально п≥длегл≥ класи, парт≥¤ за "”крањну з наймитом".

• дв≥ парт≥њ в ”Ќ–ад≥ мали б обрати назви, ¤к≥ чесно ≥ одверто ви¤вл¤тимуть њхн≥ прагненн¤ ≥ в≥дпов≥дну ф≥лософ≥ю житт¤ обох теч≥й. Ќаприклад, прогресивна теч≥¤ за "”крањну без наймита" могла б створити "–еволюц≥йно-“рудовий —оюз", друга теч≥¤ - "—оюз  онсервативний".
• тепер≥шн≥ угрупованн¤ з њхн≥ми назвами нав≥ть на «аход≥ застар≥ли, вже не ви¤вл¤ють дл¤ широкого загалу њхньоњ сут≥. Ќаприклад: соц≥¤л-демократи, соц≥¤л≥сти-революц≥онери, соц≥¤л≥сти-христи¤не, соц≥¤л≥сти-нац≥онал≥сти, соц≥¤л≥сти-республ≥канц≥, соц≥¤л≥сти-комун≥сти. „и нац≥онал-демократи, христи¤нськ≥ демократи, республ≥канськ≥ демократи, народн≥ демократи ≥ т.д. як може б≥дний роб≥тник чи сел¤нин, та й нав≥ть ≥нтел≥гент, знати, ¤ка Ї м≥ж ними р≥зниц¤, ¤к може запам'¤тати, чого хоче одна парт≥¤ ≥ чого друга, до ¤коњ йому прилучитись, за ¤ку голосувати.

• ≥нстинкт пануванн¤ ≥ влади - загальнолюдська спадкова хвороба. «в≥дси походить теор≥¤ нездатност≥ мас до самод≥¤льност≥ й необх≥дност≥ дл¤ них сильних, безв≥дпов≥дальних вожд≥в, диктатор≥в. Ќе треба думати, що в≥д цього зв≥льнен≥ соц≥¤л≥сти чи демократи, що досить за¤вити себе таким, щоб старий ≥нстинкт перестав д≥¤ти. “реба пост≥йноњ контрол≥ над собою, насамперед самосв≥домост≥, пот≥м треба стримувати в соб≥ д≥ю його. "Ќав≥ть кожний експлуатований, гноблений при зм≥нених ≥ спри¤тливих умовах охоче сам стаЇ експлуататором ≥ гнобителем. ÷е можна спостер≥гати на кожному кроц≥ ¤к у нас, так ≥ в ус¤к≥й ≥нш≥й нац≥њ... Ќайц≥кав≥шими Ї приклади соц≥¤льних ≥ пол≥тичних революц≥онер≥в у р≥зних нац≥й. –≥зн≥ –обесп'Їри з борц≥в проти монарх≥чного деспотизму, дос¤гши перемоги, сам≥ ставали п≥д д≥Їю ц≥Їњ хвороби деспотами над тим народом, ¤кий визвол¤ли" (65).

  "Ѕути м≥н≥стром чи депутатом, а то ще й президентом, це найкраще середовище дл¤ розвитку ≥нстинкту пануванн¤ чи честолюбност≥. яскравим зразком дл¤ мене ц≥Їњ риси був, ¤к ¤ вище казав, —. ѕетлюра, та до такоњ м≥ри, що серед моњх парт≥йних ≥ ур¤дових сп≥вроб≥тник≥в, ¤к≥ не могли не пом≥чати в нього ви¤в≥в цих нахил≥в, нав≥ть склавс¤ терм≥н дл¤ позначенн¤ його: "петлюритись", себто ф≥гурувати, прибирати пози, прагнути оплеск≥в, "отаманувати" з ус≥ма матер≥альними ≥ псих≥чними прив≥ле¤ми цього стану" (76).

• ≥нстинкт п≥длеглост≥ - ≥нший спадковий ≥нстинкт покори, рабськост≥, що г≥пертрофуЇ ≥нстинкт егоњзму страхом кари, загострюЇ почутт¤ пост≥йноњ небезпеки, забиваЇ здатн≥сть до ≥н≥ц≥ативи, творчост≥, робить маси безвольними, догодливими, тремтливими.

• соц≥ал-демократичний: помаленьку, еволюц≥йно, реформами, легенькими надушуванн¤ми на шкарлупу кап≥тал≥зму.
  --› французьк≥, англ≥йськ≥, шведськ≥ соц≥ал≥сти, ≥м≥туючи сов≥тський соц≥¤л≥зм, зам≥нюють приватний кап≥тал≥зм державним. јле п≥сл¤ такоњ "нац≥онал≥зац≥њ" лишаютьс¤ вс≥ сутн≥сн≥ риси кап≥тал≥зму - роб≥тнича надварт≥сть, визиск, нер≥вн≥сть, пануванн¤, неекономн≥сть, нерентабельн≥сть, марнотратство. Ќац≥онал≥зац≥¤ засоб≥в виробництва не Ї соц≥ал≥зм. ÷е - державний кап≥тал≥зм.
• комун≥стичний: збройно, кривавою революц≥Їю, розтрощити кап≥тал≥зм одним махом сокирою.
  --› але св≥т уже так спа¤вс¤ весь, що ¤к т≥льки в ¤к≥йсь крањн≥ робитьс¤ струс, так в≥н моментально в≥дбиваЇтьс¤ на ≥нших частинах планети. —пробуйте динам≥том з≥рвати кап≥тл≥зм у ‘ранц≥њ чи в ≤тал≥њ, ¤к јмерика нањжитьс¤. «бройна революц≥¤ - це Ї св≥това в≥йна, планетарна в≥йна, загибель ус≥х нас.

• негайно, але без зброњ, доброю волею, треба почати переводити приватну власн≥сть на засоби виробництва на колективну. —аме колективну, а не державну.  ооперац≥¤ усього нац≥онального господарства: виробнич≥, торг≥вельн≥, ф≥нансов≥, аграрн≥ ≥ т.≥н. кооперативи.
• ¤к њњ зд≥йснити: коли б соц≥ал≥сти, комун≥сти та радикали погодились би на ц≥й ≥дењ ≥нтенсивноњ кооперац≥њ господарства - вони б законодавчим, безкровним шл¤хом за к≥лька рок≥в перейшли б на колектократ≥ю. ѕриклад закон≥в, ¤к≥ б могли гарантувати усп≥х: закон про участь роб≥тник≥в в прибутках п≥дприЇмств, закон про передачу в колектократичну власн≥сть де¤ких нац≥онал≥зованих п≥дприЇмств, закон про спри¤нн¤ вс≥м зачаткам кооперативних п≥дприЇмств вс≥ма державними засобами, субсид≥¤ми, кредитами.
• перспектива - розвиток колектократ≥њ в ≥нтернац≥ональному масштаб≥. ¬становленн¤ —в≥товоњ ‘едерац≥њ ≥ прийн¤тт¤ ќб'Їднаними Ќац≥¤ми зобов'¤занн¤ поступово переводити господарство по вс≥х крањнах на колектократ≥ю.

*дещо под≥бне до сучасних акц≥онерних товариств*

• колектократичне с≥льське господарство мало б ту суттЇву р≥зницю з советським колективним господарством (колгосп), що воно мало б свою власн≥сть на все, тод≥ ¤к колгоспи власност≥ н≥ на що не мають; власн≥сть на землю, буд≥вл≥, живий ≥ мертвий ≥нвентар у колгоспах, на продукти прац≥ роб≥тник≥в належить держав≥, краще сказати кл¤с≥ советськоњ бюрократ≥њ.
• головна в≥дм≥нн≥сть колектократ≥њ в≥д кооперац≥њ (арт≥лей) в тому, що в кооперац≥њ може бути наймана прац¤, а в колектократ≥њ њњ не може бути.
• м≥ж комуною типу оуен≥вських чи фур'Їристських та нав≥ть советських ≥ колектократ≥Їю та р≥зниц¤, що в комунах не може бути приватноњ власност≥ на т≥ чи ≥нш≥ предмети побуту ≥ житла, а колектократ≥¤ це допускаЇ.

*що скаже приск≥пливий читач з приводу твердженн¤ "¤ розпочав орган≥зац≥ю повстанн¤", ¤ке "за¤вл¤лось акц≥Їю вс≥х теч≥й украњнськоњ нац≥њ"? ўо автор за потреби звертаЇтьс¤ до колег≥альноњ думки, за в≥дсутн≥стю такоњ потреби, ≥гноруЇ ту саму думку? ўо в соц≥ал≥стичн≥й ≥деолог≥њ слово й д≥ло знаход¤тьс¤ занадто далеко одне в≥д одного?*